Притчі

Рейтинг Користувача: / 6
ГіршаКраща 

ПРИТЧІ

Формула успіху

           Якби знайшлася людина, яка була б здатна вивести універсальну формулу успіху, то вона, безсумнівно,  отримала б як мінімум Нобелівську премію. Так уже склалося, що кожен, хто бере на себе сміливість розмірковувати  про успіх, оперує різними поняттями: хтось – випадком, хтось - своїм походженням, хтось – особистісними якостями.

            Формула успіху – це чітко сформульована мета, яка з роками повинна постійно корегуватися відповідно до обставин, адже в житті немає нічого ідеального. І людина має бути завжди трохи незадоволеною, постійно вдосконалюючись у професійному плані та паралельно займаючись самоосвітою. Особиста філософія повинна бути чітко виписана у вигляді формули, а принципи публічно представлені: оточення повинне про них знати.

Людина, яка прагне до успіху, повинна жити так, щоб не втрачати зв’язку з друзями – від шкільних до набутих протягом життя. Успішна людина вміє ділитися своїми досягненнями з оточуючими її людьми, вона бере активну участь у суспільному житті, чітко виконує свої обов’язки, володіє мистецтвом, раціонально розподіляє свій час. Хочу відмітити: всьому вищесказаному можна і потрібно вчитись.

Бути успішним і залишатися чесним надзвичайно складно, однак є багато прикладів того, що це досягнути

можливо. Формула успіху – це віра, праця і повага до людей. Головне - дотримуватись принципу: «Не

вийшло сьогодні – вийде завтра».

 

Притча «Опусти склянку»

Професор почав заняття, піднявши склянку з водою. Він підняв склянку так, щоб було видно всім студентам, а потім запитав:

 - Як ви думаєте, скільки важить ця склянка?

Студенти відповідали:

 - 50 грам!..

 - 100 грам!..

 - 150 грам!..

 - Правду кажучи, я не знаю. Мені потрібно буде його зважити, - сказав професор. - Дозвольте мені задати вам ще одне питання. Що трапиться, якщо я потримаю цю склянку ось так кілька хвилин?

 - Нічого, - сказали студенти.

 - Добре, а що відбудеться, якщо я цілу годину буду тримати склянку? - запитав професор.

- У Вас заболить рука, - сказав один зі студентів.

 - Ви праві, а що трапиться, якщо я простою ось так цілий день?

 - У Вас заніміє рука, може бути судома, Вас може паралізувати, прийдеться їхати в лікарню, - відповів інший студент, і всі засміялися.

 - Дуже добре, але чи зміниться вага склянки за цей час? - запитав професор.

 - Ні, - відповіли студенти.

 - Тоді що стане причиною болю в руці та судом?

 Студенти були спантеличені.

 - Опустіть склянку! - сказав один зі студентів.

 - Правильно! - сказав професор. - Із проблемами в житті треба поступати подібно. Поки ви думаєте про них кілька хвилин - нічого не відбувається, усе в порядку. Якщо думаєте про них довго - це перетворюється у хворобу. Думаєте ще довше - вони паралізують вас. Тоді ви не зможете нічого зробити.

 Важливо думати про проблеми в житті, але набагато важливіше буде, якщо ви "опустите їх" і будете робити це щодня перед сном. Якщо ви будете так робити - у вас не буде стресу, ви будете просинатися щодня свіжими і повними сил. Ви зможете впоратися з будь-якою проблемою, з будь-яким викликом, що буде вам кинутий!

Не забудьте "опустити склянку" вже сьогодні!

 

    ПРИТЧА ПРО СУДЖЕННЯ

В селі жив дуже бідний старий, але навіть королі заздрили йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Королі пропонували йому небачену ціну за коня, але старий завжди відповідав:

— Цей кінь — не кінь для мене. Він особистість. А як можна продати особистість, товариша?

Старий бідував, але не продавав коня. І ось одного разу коня не стало в стійлі. Зібрались всі люди села та казали:

— Ти старий дурень! Ми знали, що колись кінь щезне, було б краще продати його. Яке лихо...

 — Не заходьте занадто далеко в судженнях, кажучи так. Просто кажіть, що коня не має на місці, — казав старий — Такий факт! Все інше - судження. Що це є, нещастя чи благословення, я не знаю, це тільки фрагмент. Хто знає,що має статись?

Люди сміялись з старого. Вони завжди знали, що він трохи дивакуватий. Але через дві неділі, вночі,кінь повернувся. Його не вкрали, він просто утік на волю. Та це ще не все, він привів з собою дюжину коней. Люди знову зібрались і казали:

— Старий був правий. Це не лихо. Тепер зрозуміло, що це було благословення.

 — Знову ви заходите далеко в судженнях. Просто кажіть, що кінь повернувся. Хто знає, благословення це чи навпаки? — спокійно відповідав старий. — Це тільки фрагмент. Ви прочитали одне слово з виразу. Як ви можете оцінити цілу книгу?

На цей раз люди багато не говорили, але в середині себе вирішили, що він не правий: дванадцять чудових коней!

В старого був єдиний син, котрий почав привчати коней до сідла. За тиждень він упав з коня та зламав обидві ноги. Люди зібрались знову, і знову судили:

— Ти довів свою правоту! Яке лихо. Твій єдиний син — каліка, а ти на старість залишився без опори. Тепер ти ще бідніший, ніж був.

 — Ви одержимі судженнями. Не заходьте так далеко. Скажіть тільки, що син зломав ноги. Ніхто не знає нещастя це чи благословення. Життя приходить шматочками, а більшого нам не дано.

Так сталось, що через декілька тижнів розпочалась війна, і всі юнаки села пішли до армії. Залишився тільки син старого тому, що він був каліка. Все село плакало, бо це була вирішальна битва, і всі знали, що більшість молодих людей не повернеться. Вони прийшли до старого та казали:

— Ти був правий, тепер беззаперечно зрозуміло, що це було благословення. Що ж, твій син каліка, але зате він з тобою. А наші сини пішли назавжди.

Старий знову мовив:

 — Ви продовжуєте жити судженням. Ніхто цього не знає! Просто кажіть, що ваші сини придатні йти до війська, а мій син — ні. Тільки Бог, Абсолют, знає: нещастя це чи благословення...

 

Притча про почуття

Кажуть, що якось зібрались в одній частині Землі разом всі людські почуття.

Коли СУМ позіхнув вже втретє, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало: "А нумо грати в хованки!".

ІНТРИГА припідняла брову: "Хованки? Що це за гра?".

БОЖЕВІЛЛЯ пояснило, що один з них, наприклад, воно,

водить - закриває очі й рахує до мільйона, в цей час як решта ховається.

Той, кого знайдуть останнім, стане водити наступним й так далі.

ЕНТУЗІАЗМ затанцював з ЕЙФОРІЄЮ, РАДІСТЬ так скакала, що переконала СУМНІВ,

ось лише АПАТІЯ, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилась від участі у грі.

ПРАВДА вирішила не ховатися, тому що кінець кінцем її все одно завжди знаходять.

ГОРДІСТЬ сказала, що це зовсім ідіотська гра (її нічого окрім себе самої не хвилювало).

БОЯГУЗТВО дуже не хотіло ризикувати.

- Раз, два, три, - почало відлік БОЖЕВІЛЛЯ.

Першою заховалась ЛІНЬ. Вона залягла за найближчим каменем на дорозі.

ВІРА піднялась в небо, а ЗАЗДРІСТЬ заховалась у тіні ТРІУМФУ,

який власними силами зумів видертись на вершину найвищого дерева.

ШЛЯХЕТНІСТЬ дуже довго не могла сховатися, оскільки кожне місце,

яке вона знаходила здавалось ідеальним для її друзів:

кришталево чисте озеро - для ВРОДИ. Ущелина в дерева для СТРАХУ. Крило метелика - для ХТИВОСТІ.

Подих вітру - так це ж для ВОЛІ! Отже, вона замаскувалась у промінчику сонця.

ЕГОЇЗМ, навпаки, знайшов лише для себе тепле й затишне містечко.

БРЕХНЯ сховалась на дні океану (а на справді ж вона сховалась у веселці),

а ПРИСТРАСТЬ й БАЖАННЯ затаїлись у жерлі вулкану. ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ,

навіть не пам`ятаю де вона сховалась, але це не важливо.

Коли БОЖЕВІЛЛЯ дорахувало до 999999, КОХАННЯ все ще шукало,

де б йому сховатися, але все вже було зайнято.

Але раптом воно побачило чудовий кущ руж (троянд) й вирішила там сховатись серед його квітів.

- Мільйон, - дорахувало БОЖЕВІЛЛЯ й стало шукати.

Першою воно, звичайно ж знайшло ЛІНЬ.

Потім почуло як ВІРА сперечається з БОГОМ,

а про ПРИСТРАСТЬ та БАЖАННЯ воно дізналося з того як тремтить вулкан,

потім БОЖЕВІЛЛЯ побачило ЗАЗДРІСТЬ й здогадалась де ховається ТРІУМФ.

ЕГОЇЗМ й шукати то не було потреби, тому що місцем, де він ховався виявився вулик з бджолами,

які вирішили прогнати непроханого гостя.

У пошуках БОЖЕВІЛЛЯ підійшло напитися до струмка й побачило ВРОДУ.

СУМНІВ сидів біля паркану, вирішуючи, з якого боку ж йому заховатися.

Отже було знайдено всіх: ТАЛАНТ - у свіжій та соковитій траві,

СУМ - у темній печері, БРЕХНЯ - у веселці (якщо чесно, то вона ховалась на дні океану).

Ось лише КОХАННЯ знайти не змогли.

БОЖЕВІЛЛЯ шукало за кожним деревом, у кожному струмку, не верхівці кожної гори й, нарешті,

воно вирішило подивитись у кущах руж, і коли розсунуло гілки, почуло крик.

Гострі шипи руж поранили КОХАННЮ очі.

БОЖЕВІЛЛЯ не знало, що робити, почало вибачатись, плакало, благало,

прохало пробачення й у спокутування своєї провини пообіцяло КОХАННЮ стати її поводирем.

І ось з того часу, коли вперше на Землі грали в хованки...

КОХАННЯ сліпе й БОЖЕВІЛЛЯ водить його за руку...

Притча про терпіння

Жив-був юнак з поганим характером. Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав забивати один цвях у ворота саду кожен раз, коли той втратить терпіння або посвариться з кимось.

Першого дня він забив 37 цвяхів у ворота саду. Наступного дня навчився контролювати кількість забитих цвяхів, зменшуючи її з дня в день. Зрозумів, що простіше контролювати себе, ніж забивати цвяхи. Нарешті, наступив той день, коли юнак не забив ні одного цвяха у ворота саду.

Прийшов він до батька і сказав йому цю новину. Тоді батько сказав юнаку, виймати один цвях з воріт, кожен раз, коли він не втратить терпіння. Настав той день, коли юнак зміг сказати батькові, що витягнув всі цвяхи.

Батько підвів сина до садових воріт, і сказав:

«Сину, ти чудово себе вів, але подивись, скільки дірок залишилось у воротах». Ніколи вони вже не будуть такими як раніше. Коли ти з кимось сваришся, і говориш йому неприємні речі, то залишаєш йому рани як у тих воротах. Можеш встромити в людину ніж, і потім витягнути його, але завжди залишиться рана. І буде неважливо, скільки разів ти попросиш пробачення. Рана залишиться. Рана, нанесена словами, спричиняє таку ж біль, як і фізична.

 

Чому ми кричимо?

 Одного разу вчитель запитав своїх учнів:

- Чому розгнівані люди кричать?

- Кричать, тому що втрачають терпіння, - відповів один із учнів.

- Але чому кричать до тих, хто є поруч із ними? - знову запитав вчитель.

- Кричать, тому що хочуть щоби їх почули, - пролунала відповідь.

Вчитель продовжував запитувати:

- Отже, неможливо спокійно розмовляти?

Учні давали різні відповіді, але жодна із них не задовольнила вчителя.

Тоді він сказав:

- Знаєте чому розгнівана людина кричить на інших? Отож, коли двоє сваряться - їхні серця дуже віддаляються одне від одного. Щоби подолати ту відстань між серцями - треба кричати, тоді тебе почують. Чим більші люди є розгнівані - тим голосніше кричать, щоб почути одне одного. А що буває поміж двома закоханими? Вони не кричать, а шепочуть. Чому? Тому що їхні серця є дуже близько одне до одного. Відстань поміж ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже-дуже сильна, тоді не потрібен навіть шепіт - достатньо тільки погляду. Їхні серця досить добре розуміють одне одного.

Після цього вчитель ще додав:

- Якщо сперечаєтесь, то не дозволяйте вашим серцям віддалятися. Не кажіть слів, які б ще більше вас віддалювали. Відстань може бути такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотної дороги. Найбільш вдалий спосіб припинити сварку - це сваритися міцно обійнявшись.

 

Головне меню

 

Онлайн радіо

Слушать онлайн радио

monBaner

© Чернівецький медичний коледж, 2013

© Розробка/верстка: Лазоряк Василь Миколайович